ЦЗВЛ – одна з небагатьох ініціатив Майдану, яка переросла в потужну організацію і вже змінила долю тисяч людей:

 

«Ми допомагаємо людині "знайти себе". Щоб робота приносила не тільки на шмат хліба з маслом, а й задоволення»

Працевлаштування переселенців, демобілізованих бійців АТО, профорієнтація і допомога у знаходженні «сродної праці» – ініціатива вирішувати ці проблеми переросла з волонтерства у всеукраїнську організацію «Центр зайнятості вільних людей» (ЦЗВЛ).

Чому в цій організації немає лідера, як допомагати людям знаходити свою справу і які проблеми з працевлаштуванням у АТОшників, розповідають представниці Центру.

image

The Proposition / На перекваліфікацію приходить більше людей, ніж на працевлаштування

Марина Лебідь, напрям інклюзивності та доступності ринку праці України

Ідея виникла в Наталі Швайковської під час Майдану і полягала в тому, щоб тим, хто приїхав на Майдан і втратив роботу, допомогти знайти нову. Наталя написала пост на Фейсбуці – закликала людей, у яких є досвід в HR і рекрутингу.

Ольга Семенова, напрямок «Консультування та працевлаштування»

Наші програми – комплексна підготовка. Допомагаємо від профорієнтації –  а за статистикою кожному другому це треба – до комплексної програми з працевлаштування. Вчимо, як створювати резюме, які вимоги в роботодавців, як спілкуватись з HR, які аспекти треба знати про компанію, до того як туди іти, як виглядає аплікаційний процес. Півроку тому ми підключили програму психологічної підготовки – як працювати з установками, страхами, які часто і є бар’єрами для тих, хто хоче працевлаштуватись.

Це такі стереотипи: «Мене не беруть із-за моєї прописки», «Мені вже 40, а всі хочуть молодих спеціалістів», «Мого досвіду недостатньо для претендування на цю вакансію чи вищої зарплатні». Кандидати самі розуміють, що повинні бути додаткові навички і вміння: покращення навиків спілкування, необхідність отримання нових навичок.

image

Віра Лебедєва, напрям навчання та соціальний бізнес-інкубатор

Багато хто приходить до нас, аби навчитися, а потім вже самостійно знайти роботу або ствердитися на робочому місці, де мають випробний термін.

Програма перекваліфікації – навчання і розвитку, як ми це називаємо, наразі переросла в великий окремий проект, і на перекваліфікацію приходить більше людей, ніж із запитом на працевлаштування.

Є програма навчання, мінімум чотири заняття, основне завдання якого – дати базу, основу новій професії. Викладають у нас всі бізнес-тренери високого рівня Київської бізнес-школи, і Києво-Могилянської академії. За свою роботу вони отримують великі гроші, а в нас – як волонтери. Також є програма розвитку – разові майстер-класи, воркшопи.

Завдання – дати один інструмент або ж інформацію, аби людина дізналася, що таке існує і змогла розвиватись далі.

The People / У нас немає лідера

Марина Лебідь

Ініціатива стартувала у Львові, де в нас спершу був офіс. Потім у Києві з'явилась Іра Коваль, яка почала розвивати київський офіс, і через різні обставини, події на Сході та в Криму, до нас почало звертатись багато переселенців.

image

Ми стикнулись з позиціонуваням нас як ініціативи, яка займається переселенцями, хоча ми спершу і не планували цим займатись. Півроку безкоштовно працювали в офісі Школи рекламних технологій: спочатку займали частину кімнатки, потім цілу, потім дві, а потім, здається місяць ми ледь не самі в тому офісі були.

Через зовнішні обставини ми почали ставати більш організованими. Склалися декілька цільових аудиторій: переселенці, бійці АТО, група людей 45+ і зараз активно розробляємо напрямок роботи з людьми з інвалідністю.

Читайте також: #інгредієнти росту: ЛКП «Лев»

Допомоги бійцями АТО народилася з ідеї працевлаштування демобілізованих бійців, які отримали інвалідність. Ми працюємо в телефонному режимі – у нас є база, у яку ми вносимо інформацію про всіх кандидатів з різних міст.

У нас є фізичні офіси в містах, де велика кількість переселенців. Це Харків, Краматорськ, Дніпро, Запоріжжя, Львів і Луцьк.

У нас немає лідера. І ми так працюємо вже роки два. Є борд, який приймає загальні і стратегічні рішення, все обговорюємо разом. Для нас важливі нові інноваційні підходи, ми постійно рухаємось вперед, кожен має свій напрямок і при цьому не розвалюємось на шматки.

The Performance / На роботу з ветеранами АТО було набагато менше волонтерів

Оксана Воропай, напрям соціальної адаптації ветеранів АТО

Ще до першої хвилі демобілізації група ініціативних волонтерів подумала про те, що ж буде з бійцями, які повертаються з фронту з важкими пораненнями. Так з'явився проект, кінцевою точкою якого була не лише адаптація, а і зйомка фільму, аби показати, як люди повертаються з війни і що з ними стається далі, як вони соціалізуються.

image

Але через певний час ми зрозуміли, що тільки працевлаштування не спрацює, або вакансії чи навчання – має бути всебічна соціальна інтеграція в суспільстві. Це передбачає роботу з бійцями, сім'ями, соціумом в цілому, державними службами, волонтерами, яким не вистачає навичок – як працювати з ветеранами.

На напрямок роботи з ветеранами АТО було набагато менше охочих волонтерів, бо бояться – не знають, як з ними працювати. Психологічний бар’єр. Не говорячи вже про тих, хто з інвалідністю. І ті, хто повертаються з АТО з інвалідністю, потребують такої ж підтримки.

Є невидима інвалідність – пережитий досвід особливо першої і другої хвиль мобілізації. Вони пройшли через котли, втратили товаришів, багатьом із них потім довелося відступити і покинути звільнені території, які вони здобули ціною життя своїх друзів. І ця психологічна травма абсолютно не дає їм повернутися до нормального життя.

Читайте також: #інгредієнти росту: «Про.Світ»

Напрямок роботи з ветеранами включає багато різних рівнів. Наприклад, для роботодавців, сімей, державних органів влади ми проводимо тренінг чи семінар з військовим психологом – як з ними працювати, як реагувати в нестандартних ситуаціях, як кожен може допомогти цій людині на своєму місці.

Одиниці таких, що знайшли вакансію і через місяць-два працевлаштувалися. Вони хочуть змінити професію, відбувається переоцінка цінностей. Основна тенденція – вони не хочуть бути тими, ким були до цього. Хочуть робити щось інше, на їхній погляд, корисне суспільству чи пов’язане з допомогою їхнім товаришам, але обов’язково має соціальну складову. Наприклад, будівельник, який закінчив курси масажистів, відкрив масажний кабінет і вступатиме навчатися на реабілітолога.

Таких історій багато, і близько місяця тому ми організовували захід про історії успіху учасників АТО. Ветерани, які відкрили власну справу, презентували, як вони цього досягли, які змінили професію. Для них важливо бути серед своїх, і коли ветеран відкриває власну справу та запрошує на роботу ветеранів, то це дуже добре працює для соціальної адаптації. Для них важливе розуміння – бути в колі своїх.

image

Ольга Семенова

Ми постійно робимо дослідження, аналітику, запити – чим кандидати жили раніше, які в них реальні проблеми. Говоримо з роботодавцями – питали про ситуацію в їхніх компаніях, чи справді є трудова дискримінація до переселенців чи АТОшників. З тими, хто нас звертається, ми проводимо загальну орієнтацію на ринку праці. Адже після переїзду багатьом складно зрозуміти, який дохід у якій сфері діяльності вони можуть отримувати, аби мати гідний рівень життя.

За нашими даними, кожен другий після переїзду мав змінити сферу діяльності. Це примушує шукати себе в новій професії, дуже часто – з зовсім іншої сфери. От якщо HR і вчитель – це сфера «людина-людина», то в багатьох були робітничі професії, які були затребувані в регіоні, з якого вони переїхали.

The Plan / Хочемо перейти до працевлаштування людей з інвалідністю

Оксана Воропай

Ми пропонуємо курси для перекваліфікації, але це не означає, що вони точно підуть працювати за новим фахом. Те, що вони зрозуміли – це «не їхнє», то вже досягнення, адже перебувають у пошуку себе. Кандидати проходять профорієнтацію, аби намацати саме те, чим хочуть займатися.

Проблема самоідентифікації після війни є дуже характерною. Навіть ті, за ким закріпилися робоче місце чи мають гарну професію – часто змінюють її.

image

Майже ніхто із ветеранів до нас самостійно не звертається. Якщо переселенці до нас приходили до сотні в день у «гарячий» період, то ветерани самі не дзвонять – або їхні рідні, або приводять волонтери, або ж зараз, коли став відомий проект, то ті, хто в нас були, приводять своїх друзів, товаришів.

Їм важко звертатись за допомогою. «Я зможу сам», «Я таке пережив, сам упораюсь». І ця перша ідея, допомога ветеранам з інвалідністю, і глобально – мобілізувати соціум через патріотично налаштованих роботодавців, від якої хочемо перейти до працевлаштування людей з інвалідністю – більшої проблеми, яка є в нашому суспільстві.

Віра Лебедєва

Останні півтора року запит дещо змінюється, і якщо раніше люди хотіли більш прикладних речей, наприклад, продажі, то наразі запити на СЕО, SMM, копірайтинг, веб-дизайн. І часто люди не використовують це як автономну професію, а роблять це як додаткову вартість. Наприклад, я маркетолог, приходжу в компанію і можу ще вести сторінку в соцмережах або просувати сайт, то це мені буде плюс.

Вчителі і психологи певний час до нас масово зверталися, бо не могли себе тут реалізувати. Вчителям загалом важко себе реалізувати, кількість шкіл у нас не збільшилося, а вчителі масово переїхали. На курсах з HR їх було 80% Вони намагалися знайти себе в новій професії.

image

Групи в нас змішані, але стали змішаними вісім місяців тому – народилося бажання робити в соцінкубаторі групи з переселенців, АТОшників і ще додавати місцевих, аби не було соціального напруження. Місцевих – 10%, переселенців – 40% і АТОшники.

Максимально інтегруємо одних з іншими, і в якості кураторів – людей, які допомагають організовувати курси, запрошуємо киян, які б мали можливість і прослухати курс, і допомогти нам в організації. Аби проблема переселенців і соціальна реабілітація АТОшників не лягала тільки на плечі волонтерів, а щоб над цим питанням почали замислюватися і мешканці нашого міста.

Ольга Семенова

Ми виявили – є певна залежність від того, скільки років людям. Молодь швидше адаптується, більш пластична, бачить більше можливостей, краще користується новими технологіями. Людям старшого віку важче, частина з них навіть не вміє працювати на комп’ютері.

Старшим людям ми допомагаємо перетворити вік у перевагу, вміло подати і продати. Спілкуємося також з партнерами і роботодавцями – треба давати людям шанс, аби підвищувати їхню лояльність, щоб бачили в них перш за все фахівців.

Результат нашого успіху не завжди вимірюється складеним резюме, зустріччю з лояльним роботодавцем і працевлаштуванням. Є такі люди, що розуміють, де «їхнє», де «не їхнє». Може, є якісь додаткові сфери, де вони мають щось підтягнути і над чимось попрацювати, перш ніж іти працювати. Або ж інший формат роботи – проектний, тимчасовий, часткова зайнятість, або ж декілька робіт різних напрямків.

Переїзд для багатьох став поштовхом, тому успіхом я вважаю факт, коли людина розуміє свої можливості, здібності і перспективи. Тому далі вона починає рухатись в цьому напрямку – виходить на ринок праці, вірить у себе. І ця впевненість дуже заразлива і для роботодавців теж.

The Potential / Війна – це час змін, і зміни дуже швидкі

Ми намагаємося допомогти людині «знайти себе». Щоб робота приносила не тільки на шмат хліба з маслом, а і задоволення.

Півтора роки тому ми провели свою першу стратегічну сесію, вона була дуже хаотичною, але вирішили, що від хаосу і тушіння пожеж нам треба поглянути на стратегічну філантропію – як нам вирішувати більш глобальні питання.

І вже тоді виникло питання: «Ми займаємось працевлаштуванням – це наша кінцева мета? Чи ми все-таки займаємось соціальною адаптацією і використовуємо працевлаштування як інструмент?» У нас не було на той момент готового рішення, бо ми вже півроку як займалися працевлаштуванням.

Читайте також: #інгредієнти росту: CANactions

Але війна – це час змін, і зміни дуже швидкі, тому довелось змиритись, що ми використовуємо різні інструменти, як наприклад, підприємництво. У нас був такий курс, але коли запити приходили на подальше консультування, менторство – перевели це в окремий проект.

За період нашої роботи до нас зверталися більше 20 тисяч людей. І з шести тисяч людей, які пройшли курс консультування, 70% потім самостійно знайшли роботу. І 10-15% повертаються до нас у якості волонтерів. Це результат, який надихає.

Ті люди, які працевлаштовуються за нашої допомоги, стають лояльними агентами з боку роботодавців. Вони потім самі інформують, які є вакансії в їхній компанії. Про нас знають, і з різних каналів до нас надходить інформація про вакансії, стажування.

image

Вакансії надходять щодня, роботи на ринку праці немало. Головне, щоб людина зрозуміла своє місце і цікаву роботу, де вона зможе себе реалізувати.

Багато хто з самого початку говорив, що є два фактори, які їх категорично не влаштовують після переїзду: відсутність гідної роботи і умови проживання. Свої будинки залишили, а тут знімають житло або живуть у знайомих.

Через зайнятість улюбленою справою можна відновити комфортне і приємне життя. «Гідна робота» – ці слова звучать дуже часто.

У нас було багато думок про те, щоб стати платформою, яка б об’єднувала бізнес, і громадський сектор, і суспільство в загальному, і державу у вирішенні наявних проблем, щоб давати людям роботу через їх професійну реалізацію. Це може бути або самозайнятість, або підприємництво, або соціальне підприємництво, – головне, що має бути відчуття реалізації потенціалу. Що ти на своєму місці, тобі подобається, ти розвиваєшся і реалізовуєшся. Ти вільний у створенні свого життя і щодня стаєш іншим.

Читайте також: #інгредієнти росту: Ugears

 

Художниця Алевтина Кахідзе продовжує вести для Big Idea щоденник науково-мистецького гуртка «Башта, городи та музика села». Протягом літа підлітки села Музичі разом із науковцями, художниками нових медіа та архітектором досліджували околиці, експериментували, вивчали перформативне мистецтво та роботу з даними. Що з цього вийшло, читайте зараз.

Разом з Алевтиною Кахідзе ініціативу реалізувала громадська організація «Змінимо село разом» на чолі з Тетяною Немирович. Проєкт «Башта, городи та музика села» підтримав Європейський Союз за програмою House of Europe.

 

«Ми стадні тварини і залишаємося ними тому, що в стаді маємо більшу силу. Поодинці ми мало чого варті. Ні як поодинокий хуліган, ні як поодинокий чернець, ні як поодинокий солдат. У всякому разі, у більшості випадків. Тому ми об’єднуємося наперекір всьому неоліберальному прагненню до індивідуалізму».