Ми шукаємо самобутнє і одержимих. Навіщо це нам? Не нам - їм!

52 доброчинці. 24% від потрібної суми. Не пройшло й тижня.

Це дуже надихає! Але це спонукає і вкотре розказати: навіщо це нам. Навіщо нам простір на сайті, гроші на відрядження, гроші на класні фото та відео, промоція та ці всі села? 

Ми писали про села і будемо писати. Проєкт "Занесло в село" живе у соцмережах уже більше двох років, без жодних інвестицій, як хобі однієї авторки та улюблена сторінка тих, кому небайдуже. І буде жити. 

То в чому ж справа? 

Справа у журналістиці. Справа у тому контенті, який сьогодні медіа подають "до столу" споживачеві. Читач змирився, що медіа пишуть на замовлення власників і тільки. Читач це сприймає як реалії журналістики. А медіа мусили б писати на замовлення читача. 

Тому ми задумалися: якщо вам подобається читати живі тексти про село, людей у селах, самобутнє, просте, щире і без прикрас, то чому - ні? І чому: не з вами разом? Нам цікаво спробувати пройти цей шлях, "організувати цю схему", бо вона треба сьогоднішнім медіа як вода. Вона їх рятунок. 

Досвід переконує: сьогодні "на дні" лежать тисячі крутих історій про життя сільських громад. Зринають на поверхні одиниці: коли хтось зі столиці добереться з крутим задумом до глибинки і напише щось вартісне, а ні - життя громади обмежується постами у фейсбуках чи (якщо пощастить) інтерв'ю з головами ТГ. Натомість ці історії і мали б насичувати наше інформаційне поле киснем. Мали б спонукати села до розвитку. Чиїсь круті приклади можуть стати рушійною силою для інших. Це - треба, бо в цьому суть громади. Пригадуєте: громада плюне - війта затопить? Нам конче треба не "затопити", а "витягнути". Щоб їх чули, бачили, про них розповідали. Приклад "Занесло в село" доводить, що це працює!