Кози, масниці і ...«жесть». Хорлупи

Десь здалека чулося дуже дивне:

– Бадь-бадь-бадь-ба-а-адь!..

Хм)

У Хорлупи ми їхали майже навмання. Скромна історія з краєзнавчих книжок, де найбільше – про колгосп, натякала, що тут було що ховати в підручниках... Трохи постів у фейсбуці від енергійного старости. Слава села приймаків, де колись проводили фести і наввипередки лазили на величезного стовпа – все, що трималося в пам'яті про село з дивною назвою.

Велкам. Гугл вимкнув назви навколишніх сіл, але вів. Біля моста на височезному «пальку» – синьо-жовтий прапор, трохи дали за ним – затулений чорним і намертво оперезаний скотчем вказівник.

Так нещадно співали пташки, і з усіх усюд невблаганно пахнула алича чи вже й не тільки.

* * *

Село, якому кілька століть. Колись воно було на окраїні Ківерцівщини, нині – на окраїні Підгайцівської ТГ. І на межі з Рівненщиною. Люди тут дружні. Дороги – є. Корів набереться зо 20-ть. Зате кіз – понад 266...

В одному з крайніх сільських дворів – двіж. Хлопці мурують паркана. Наш благенький ланос гальмує... – Добрий день! То Хорлупи? – Так! – Як до сільської ради проїхати? – Понятія не маю! Парубок, в якого ми намагалися випитати дорогу, лукаво, але по-доброму всміхається у відповідь. Чоловіки поруч – теж. Ми й собі – хто таке зараз запитує?)

Олексій Вершинін, якиий хутко навчився казати "паляниця", щоб на блокпостах усміхатися патрулям, коли їдеш додому в село...

Андрій Манько, дід якого тричі перевозив свою хату з хутора в село і назад...

Енергійний староста Василь Грудік, до якого вітаються всі діти в селі і який вирощує на вікнах сільради каштани для місцевого парку...

Дядько Шмигаль, який сидить над ставком і ловить карасів, міркуючи про життя...

Ігор Савчук, який розвів 266 кіз і варить сири...

Стара Софія Повшук, яка давно не була на могилі сина і яку ми туди звозили... 

Село - це люди. І Хорлупи на них тримаються!

Читайте репортаж: Кози, масниці і ...«жесть». Хорлупи. ЗАНЕСЛО В СЕЛО

Текст: Олена Лівіцька
Фото: Людмила Герасимюк