#наші_історії. про перші колгоспи

Про людей, місця, речі... З Волині! 

Проєкт «Занесло в село» існує у соцмережах уже тривалий час, це - авторські історії, світлини, фрагменти із сільських буднів волинських сіл. З минулого і сучасного. Наразі триває збір коштів на втілення ідеї про створення на сайті «Перший» серії великих репортажів про життя найцікавіших волинських сіл, щоб показати, чим вони живуть, чим горять, що вони набули, а що – втратили.

Аби це життя ви розуміли-бачили-відчували рельєфніше, на сторінках цього блогу ми вирішили створити рубрику #наші_історії, щоб розказати, якими є волинські села і чому вони такі, а не інакші, - через прості сільські історії, що були свого часу опубліковані на сторінках «Занесло в село».

...Як 83-літня Катерина Дмитрук (Пацюк) розповідала якось на Різдво про перші колгоспні будні у її рідній Четвертні. Про те, як простого сільського хазяїна гнали якщо не в Сибір, то "в кулгосп". А ні - за грати.

(На фото: Кузьма Дмитрук - у верхньому ряду зліва; Катерина Дмитрук - та, що з косичками, 1948-й, село Четвертня на Волині)

***

«Він так і сказав: «В тюрму садіте, а першим ни пойду»...

...Баба Катя сиділа в куточку під грубою. Було Різдво. Вона раптом згадала про те, що згадувати не любить. Про те, як її батька, Кузьму Дмитрука, одразу по війні забирали «в тюрму».

Вона завше говорить, що якби батько вчасно не поділив між своїми всіма своє поле і добро, не записав трохи поля на родичів, опинився б «на Сибіру». Ні, хати під бляхою у них не було. Як у всіх – «пуд соломею». Як у всіх в її Четвертні. А «пуд бляхею - тіко в декого».

«Ни знаю, скілько гектарів у батька було, але багато. Тоді за це вивозили людей. Ни те, щоб він наймав людей: єдне другому помагали. Все сіяли. Хадзяювали. На полю робили. Ми без хліба николи ни були. Три-штири корови, свини держали... Була клуня, два хливи. Але в кого було землі багато, то вже багатий, считали», - згадує.

***

Коли Кузьма Дмитрук вступав у перший колгосп у його Четвертні, ставити підпис у документі, що засвідчував згоду, мусила вона – його 10-літня донька.

«Давали бумагу мені підписуватися. То вийшло, що як батько вступав у колгосп, то я за нього подписалася. Бо його тоді вдома ни було. В тюрму забрали (мовчить трохи) ...за брагу», - зітхає.

Їй досі незручно казати оце «за брагу».

Було по війні. Виживали. Хазяювали. Худобу тримали. Вдома була брага, як у кожного міцнішого хазяїна, а Кузьма був міцнішим...

***

«Прийшов якось в хату вчастковий чи хто: «Брага є?». Знайшли... А потім йому казали: «Пойдеш у кулгосп – ни возьмемо в тюрму». На ту пору в кулгосп ще нихто ни пішов. Батько мав бути першим. Він сів і каже: «Шо хочте робіте, а першим ни пойду».Силували... Вже потім він у тому кулгоспі був, а от першим – ніяк ни хотів... Забрали і повезли аж у Львів. Чого так далеко, ни знаю. То ж у Ківерцях була тюрма. Нихто до нього ни їздив. А кому було? Єдна мати вдома. Я мала була, Гадам (брат) слабий... А випустили з тюрми, то приїхав додоми» .

Баба Катя вже й не пригадає, чи забирали що з їхнього добра в державні комори, чи ні. Забрали батька аж на два роки. Оце міцно в’їлося в пам’ять. Щоб сільським хазяям крепше до колгоспу хотілося, методи застосовували різні. Знайти брагу (яка тоді в хаті чи не в кожного була) – один із...

***

«Потім корови попрОдали. Бо треба було їх пасти, а ни було як. Вже як я замуж пушла, то мусили корову продати. То но єдну оставили, бо за те, щоб корову пасти, треба було податок платити. За пашу»...

Різдво. До хати всі свої з’їхалися. Дні коли добре згадується те, що ніяк не забути.

***

Все міг пережити Кузьма Дмитрук. Війну. Бідноту. Роботу. Тюрму, якщо хочете. Не міг пережити тільки, щоб першим у селі – в колгосп. Навіть якщо «сИлували»....

Нині Катерині Дмитрук (Пацюк) – 83. Вона неохоче згадує, як ставила за батька підпис на заяві про вступ у колгосп. Для неї то спогад про те, як її батька майже два роки не було вдома.

Історія, записана на Різдво у селі Годомичі, Маневиччина, Волинь. 

Наразі команда луцького видання  "Перший" збирає гроші через спільнокошт, аби втілити спецпроєкт від "Занесло в село" на сайті. Створити окрему рубрику і серію репортажів про життя сіл Волині, гроші - на поїздки, фото та відео, гонорари. Завдяки людям, які повірили у цю ідею та підтримали її команді уже вдалося зібрати понад 80 тис. грн на втілення планів, це - 52% від потрібної суми. Дякуємо за довіру!

Долучайтеся до фондування. Якісну журналістику ми можемо і хочемо творити самі!

Фондувати можна ТУТ

Олена Лівіцька

Фото Павла Березюка, автора та Ірини Кабанової