"Як умру, то замотаю з собою"

Віра Федак сидить під хатою в Ревушках, розказує, що треба класти «в тлумачок». Покійного чоловіка часом так із серцем називає «падло», але його хустку забере з собою на той світ. З ним збирала цеглу зі спалених навколо хатів поляків, щоб по війні якось поставити свою. А її батько у війну завше клав збожжє високо, щоб сховати і тих же поляків і «молоденькую жидивочку» з дітками…

Раїсу Мартинюк війна повернула у своє рідне село через 50 років. Батьківська хата прийняла її і рятує. Вродили яблука. А в її окупованому Бердянську тим часом «референдум». Танки зайшли тихо.

Діана Поліщук цього дня покинула перебирати картоплю, аби розказати нам, що Ревушки мають шанси. І мусять оживати не тільки тоді, коли хтось щось проводить на сусідньому Вовчаку і туди повз Ревушки прямують люди. Вона вчителька, тільки не у своєму селі, бо у своєму школу закрили.

***

«Чужих людей не буває. У нас, в Україні, всі свої», - скаже нам тут симпатичний дядько, якому будемо пояснювати, мовляв, не думайте, що чужі якісь з фотоапаратом, ми просто журналісти.

Кілька місяців готуємо репортажі з волинських сіл і постійно пояснюємо людям, які дуже по-різному реагують на незнайомців із камерою, що - не чужі. Сільське життя фіксувати непросто. Мусиш іти в хати, заглядати за паркани, а часом в душі.

Помічати ями на дорогах, церкви російські, закриті школи і ФАПи, зарослі цвинтарі і занедбані могили… Ловити смаки, хустки, спогади. Не застрягнути в минулому. Зафіксувати зміни. Іноді села - колючі. Іноді - смачні. А бувають - теплі.

Це було - тепле. Ревушки - заключне село у рамках медіапроєкту, який ми втілюємо на кошти, зібрані читачами, а також надані Європейським союзом і МФ «Відродження». Невеликий населений пункт на окраїні Турійщини, де зареєстровано трохи більше сотні людей, а живе менше. Ми вибрали його навмання: просто спинилися там, де добре…

 Жменя хатів. Зачинена школа, бо бракує дітей. Залишки колгоспної бригади, на яку нинішні 80-літні бігали доїти корів. У центрі - магазин (теж тоді на замку) і розмальована зупинка, біля якої сільська фігура. Ми паркуємо автівку просто під хрестом і йдемо в люди.

Повністю репортаж читайте тут. 

Текст: Олена Лівіцька. Фото: Людмила Герасимюк