Зіна Калинівна і сусіди
Якби не Зіна Калинівна, ми б ніколи не роздивилися, що за «Лісовою піснею» ховається Гаївка і що навколо найпопулярнішого волинського санаторію є щось більше за просто вказівник із написом: «Гаївка», який нібито просто фіксує його адресу.
Бо якщо ви раптом спитаєте у когось там: «А де тут село Гаївка?», то вам покажуть на будиночки під санаторієм, на багатьох із яких висять оголошення «Здаю кімнати. Недорого»; на риночок, на якому продають пончики, копчені лящі та сушені карасі; на дорогу, якою невпинно у розпал літа хтось їде чи йде, і цей хтось ніяк не схожий на місцевого селянина,… і скажуть: «Отут».
І тільки Зіна Карпук, яка 21 (!) рік пробула завідуючою дитячого садочка у тій же Гаївці, усміхнеться...
Так? Ви теж ніколи не бачили там дитсадка?
***
- Ой, був тут у нас один сторож… Якось сюди їхав Пинзеник (у минулому двічі міністр фінансів, перший віце-прем'єр-міністр Віктор Пинзеник, - авт.). Він тут з сином і дружиною відпочивав, а був тоді якимось міністром. Ну, й всі вже там на Венському (пункт пропуску в рекреаційну зону, бо санаторій розташований у туристичному серці Волині - на Шацьких озерах, - авт.) чекають, тут готуються… А він якоюсь «Ладою» непримєтною - раз і прошмигнув той пост. Пропустили, не побачили. Доїжджає до нашої сторожки (тепер там в нас церква в Гаївці, бачили?), а там - сторож. Ну, й спиняє і каже: «Не можна туди! Сказали: нікого не пускати». А той: «А чого?». А сторож: «Та якийсь Пензеник їде!»...
- Ой, то вже кажи, як було! Він йому говорив не Пинзеник, а (...) Того всі й запам’ятали! Ой, може, цього не пишіте…
Сміються на всю Гаївку. Це вони так розказують місцеві бувальщини.
У них все, як в нормальному селі. Церква, свині, кури, криниця, локації з назвами, магазин, кольорові килимки в порозі, легендарні люди і місцеві свята чи й навіть анекдоти. Сміються і кажуть, що «у нас є навіть своя «стройка вєка», свій БАМ». У них мальви під вікнами і старі світлини в альбомах. І навіть традицію «брати за бабу» до немовляти зберегли. Тільки село їхнє створили десь у 80-х чи й напочатку 90-х. Роздобули собі давню назву. Вибили адресу. І Гаївка зажила…
І нічого, що її мало хто помічає. Більшість пролітає повз неї, прямуючи на пляж до одного з топових озер Шацького краю - Пісочного, на березі якого вкінці 60-х відкрили санаторій «Лісова пісня».
Це той самий санаторій, який нібито зводили силами всіх волинських колгоспів. Натякаючи таким чином, що оцей рай на березі Пісочного мав би бути для колгоспників… Серед варіантів назви для раю була назва «Срібний берег», бо у воді з Пісочного тоді розбачили срібло. …Тепер же на дорозі до санаторію стоїть дерев’яний вказівник, який вказує, що надалеко здравниця, з мусовою у таких випадках чашею зі змією, а геть поруч - типова волинська сільська фігура. Хрест у стрічках, який ставлять на в'їзді у кожне село.
Якщо ви знаєте, що таке Шацькі озера на Волині. Якщо ви знаєте, де це - озеро Світязь… Вам точно сюди: прочитати репортаж із курортного села, яке ніхто не помічає. Текст: Олена Лівіцька. Фото: Людмила Герасимюк.