А на Великдень підуть «гріти мертвим ноги». Смідин.

– То моя любіма, березова… Хароші з ялівця получаються. Отак ялівець зогнути – і крепкий. Цього року погоди не було – тільки раз грали, а так: сніг вкатають і вперьод, вперьод, вперьод. Ну, а як? Це – село. Але село, яке трохи живе, - мружив очі Григорій Зарубич.
  

За тим із гаража біля хати, з якої у Смідині починається Сорочий куток, виніс навіть не оберемок – гору! – змайстрованих ним же клюшок. Поруч - хокейні ворота. За секунду в руці взялася шайба. Він усміхався широко і розлого, от як дорога навпроти його хати, на «таможні».

Коли щозими ця дорога стає слизькою і зручною для гри в хокей, найперше клюшки бере він і його дружина Ліда. Йому – 67, їй – 64. …Ця громада – серце Полісся хоча б тим, що зберегла унікальні слова з минулого, унікальні звичаї і досі має здатність називати все і всіх – по-своєму, по-смідинськи. Тут мають особливий характер. Вже років 50 про смідинців кажуть як про тих, хто у всьому перемагає.

– Но в нас ни калюжі, а ричкЄ… – зауважать тобі тут.

   Коли ти роздивляєшся смідинців зсередини, ходиш їхніми хатами, піднімаєш їхні спогади, їсиш їхню кишку і капусту, починаєш розуміти, шо таке палко, майти, бигма чи калота, а на четвертій хаті вже мрієш «гріти мертвим ноги» на Великдень - тобі зносить дах від усвідомлення того, що це є.

– Якось я запитала у голови сусідської громади, з чим у нього асоціюється Смідин. А він відповів коротко: битися через футбол, найбільший колгосп і капуста… От тримайте, - сміятиметься нам Оксана Піцик.

Їй 35 і вона у Смідині – голова громади. Цього дня вона водитиме нас не тільки гарними місцями, а й задвірками. «Якщо ви десь колись почуєте про село, в якому точно є клуб, куди мав заїжджати слон, то це про Смідин», - інтригуватиме наповал.

***

Смідин - село, в якому ти чітко чуєш пульс Полісся. Ця громада - одна з тих, кого можна назвати партнерами "Занесло в село". Вони - активні, дієві, успішні і водночас - самобутні. І саме про це село - наш перший репортаж на "Першому" у рамках проекту, на який ми спільно зібрали кошти. Попри війну.  Цим текстом ми хочемо нагадати кожному: нам є що берегти і за що боротися. 

Ми збирали цей матеріал напередодні війни. Тоді Смідин був такий майже весняний. В очікуванні бруньок і першої води, лелек і березового соку. Вже за кілька днів його розіпне звістка про напад Росії – люди кинуться шукати автівки, броніки, спорядження, їжу і все, що можна, для хлопців, які захищають країну. На Волинь полетіли ракети Ми відклали текст. Неактуально. Болітиме все, що не про війну. …А потім вирішили: ні. Наша сила – у наших людях, у вмінні шанувати історію, бачити раритети та унікальність. Тих, завдяки яким, кожна громада, словами Григорія Зарубича, «трохи живе». І поки ми будемо про це розповідати на весь світ, ми будемо перемагати. І війни, і сусідську ницість, і самих себе у невпевненості.

Читайте: гайда на Волинь!

ТЕКСТ ТУТ: А на Великдень підуть «гріти мертвим ноги». Смідин. ЗАНЕСЛО В СЕЛО

Авторка: Олена Лівіцька