Як вони жили. Чому варто шукати у старих шухлядах?
Як вони жили?
У що вони вдягалися?
Як вони пололи першу у своєму селі полуницю і чому це була дивина?
Як танцювали весільні хазяйки напочатку 50-х?
Де вони вчилися шити?
Чому на весілля на Поліссі молодий вбраний у вишиту сорочку?
Ці та гори подібних запитань можна "закрити", якщо мандрувати селами Волині, якщо розглядати старі "рамки" на стінах у старих хатах і якщо шукати щось цікаве у їхніх шухлядах.
За час існування проєкту "Занесло в село" на ФБ знайдено багато унікальних світлин. Унікальних не древністю. А моментами. Похорони, весілля, діти, празники... Це моменти життя громади в минулому, які так багато пояснюють у сучасному.
***
- В школу гето ми ходили, нам в школі такі діляночки давали. А в нас вдома батько був такий пробітний і грамотний, Черевко Іван. Войну пройшов, в Гєрманії був... І в теє повоєння десь він клубніки достав. Де й вдома вже розвели її. Вже ділянки в школи хто чим хоче, то засіює, а я попитала вдома - і батько розрішили мені накопати клубніки. І гето ми вже її насадили і полемо. То було таке щастя... Як вам типер це поясниш?.. Гето я скраю (зліва - О. Л.), а там Катька Лащ і Ганька Качан, - розповідала нам Ніна Іванівна Жилко 1939 рн. із Лобни на Любешівщині.
Вона тим часом тримала у руках світлину 1954 року, на якій вона та ще дві дівчинки у білих хустках та мусово вишитих і типових для поліського села фартухах полють першу полуницю.
Лобна втрималася на світі. З хутора виросло невелике село, яке дуже міцно тримається за традиції і має унікальний амбасадорів своєї культури.
(Так у Лобні на Волині полють першу полуницю. 1954. Тоді вона селянам здавалася чимось дивним)
***
У них багато фотографій (як на 30-ті роки минулого століття то справді багато!) біля вуликів у садку. Біля вуликів часто - Іван Бельзюк. Старший син із родини Бельзюків. Олівчиком на звороті цих старих і жовтих фотографій написано: «1930. Дідусь Іван».
Село Городок Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Тоді це була Україна. До 1945-го родина Бельзюків була там. То тривала горезвісна депортація українців з Польщі у 1944-1946 рр. Чого раптом? Хрущов підписав договір з поляками, за яким в УРСР переселяли українців, до Польщі – поляків та євреїв. До половини 45-го це проводили добровільно. Людям обіцяли діти землю і рівноцінні умови. Їхали вони неохоче. З 22 серпня 1945-го польська держава виселяла українців силоміць, залучивши до цього армію. Польським воякам протидіяли загони УПА. І було пекло.
Галина Виголінська із Устилуга, що на Волині, на ту пору мала всього 5 років. Вона – одна з двох доньок Івана Бельзюка. Єдине, що пам’ятає з часів свого життя у Городку – це нову хату, де жили дівчатка з батьками і стару хату під соломою, де жили бабця з дідом. Їхати, згадує, мусили. Їм казали, що то тимчасово. Тому батько лишив свої вулики і частину добра на родинному обійсті.
І рости, і дорослішати, і старіти Галині Виголінській довелося не на рідній землі. Хоч і зовсім поруч. Ніколи і ніхто з Бельзюків більше не вертався в Городок.
Ось про цей й розповідає старе фото 1930-го, знайдене нами у шухляді в Устилузі.
(Іван Бельзюк у своєму селі на Грубешівщині. Біля вуликів. 1930. Історія про велику депортацію...)
***
Між Суськом і Словатичами на Волині їде волинський весільний поїзд.
Що таке весільний поїзд, добре видно на фото, яке ми знайшли, готуючи репортаж про село Суськ на Волині.
"То мого хазяїна брат жинився. Брав жинку зі Словатич"...
З архіву Зіни Дужич 1943 рн.
(Везуть молоду. Весільний поїзд на Волині. Початок 50-х)
***
Стоять весільні хазяйки. Одна в постолах, інша "в хромках", інша в туфлях з білими шкарпетками... Тримають алюмінієву миску з пирогами і наливають самогон з пляшки у гранчак. У народі це досі зветься танець хазяйок.
«Гулянине весіллє. Меї систри Гуляни. То вже в її третій чулувік був. В її не робили весіллє, тико-но в його робили, в Стьопи. Де й ото хадзяйкі такі були. Ото стуй я тибі розкажу… Ото крайня – то дячихи Ніни мати. А то - Бинковська Гурпинка (шо то каля Гальошки хата), в її ше дочка Параска була, шо я гучилася в її шити. А то – Матрофана Мойми мати. Стуй-но! Вона в пустулах, бачиш? Хех)) Баби - в гумових чоботях. Єдна баба цяя в хрОмках. А то - Лікорка з мискєю. Миску тримають. Гурилку наливают... Її чоловік цєї Лікорки і муй батько – то рідні брати. В 54-му я виходила замуж, а тут я вже беремєнна була. Десь туді те весіллє було. То колись такі хадзяйкі були…» - розказує 91-річна Ніна Климець із села Годомичі на Маневиччині.
(1954. Весільні хазяйки. Постоли, хромки...)
***
Уже давно у рамках проєкту "Занесло в село" існує рубрика #фото_зі_старої_шухляди, в рамках якої зібралися сотні світлин.
Часто їх показують люди (і бережуть!), які тримають села на світі силою своєї любові до всього рідного.
І якщо говорити про те, хто вони - "перші люди на селі", то ми їх знаємо!
Одна з цілей проєкту, на який ми збираємо гроші через спільнокошт, - знайти таких людей більше, розказати їхні історії. А через них - і про волинські громади. От!
Ваш Перший