"А тут робили вино з вишень..." Мельниця, дід Гриша і святий Йосип

– Та в нас історія – сумасшедшая!.. – казали нам у сільському магазині і пропонували каву.

Потім вийшов Григорій Нечипорович, хоча люди у селі весь день кликали його дід Гриць, дядя Гриша чи просто Гриша. Йому за 70, він тут зустрічає всіх, хто йде у старий костел святого Йосипа.

В руках – ціпок, на плечах – спортивна кофта, у книжечці із зображенням Ісуса він тримав копії архівних світлин храму, який стоїть в руїнах перед його хатою. Несвятий Гриць розказував про стіни святого Йосипа.

Показував на фото куполи. Але куполи над костелом у Мельниці веліли поставити за часів росімперії, коли католицький храм перетворили на православний, «довершивши» його. Коли Григорій Омельчук був експедитором у місцевому сільпо, то возив сюди різні товари. Бо в костелі Йосипа був сільпівський склад, а перед тим – цех, де робили вино з вишень… 

Таке не забудеш.

***

У МельнИці (наголос тут традиційно падає на И) багато говорять про минуле. Але мало і неохоче про сучасне. Тут багато жартують і жваво йдуть на розмову. Кажуть: бо «щось єврейське» є у багатьох досі. Тут досі стоять єврейські хати, а під піщаним кар’єром на місці розстрілу більше 2 тисяч місцевих євреїв цвітуть маки і палить сонце. Люди у Мельниці досі переповідають, що цифра 1200 «радянських громадян», зафіксована на могилі, насправді значно більша і сягає 2300.

До Другої світової у Мельниці, кажуть, жило аж до 4 тисяч євреїв. Ті першими зустрічали радянську владу і найбільше їй раділи. Тепер – жодного.

Найстаріша місцева єврейська хата (принаймні, так її тут звуть) валиться. Тут цікаві подвійні двері, за першими – ховаються різьблені другі. Вікна з віконницями. Саме в цій хаті жили три сестри, які врятувалися від розстрілу. Згодом Лея (чи то Льоля) працювала в Луцьку стоматологом у госпіталі, а «жила на Карла Маркса». А Тойба була «десь у Києві в обкомі». А спас їх «дід з Маневич, який став праведником», бо «ховалися по корчах». І всі три були в партизанах. Це все, що в селі пам'ятають.

Сліди Леї і Тойби згубилися. У хаті жили інші люди і старий родинний портрет досі висить посеред пустки. І лопатка на одвірку. І вишита рамка у кутку. І похилені двері з цікавими замками та завісами з іншого життя Мельниці.

– Гей, не ходіть там, бо завалиться! – гукатиме дід Гриша.

 Тут гонорово згадують про колись дуже популярні місцеві магазини та ярмарки. Про те, що шубу можна було купити в Мельниці, а не купити – в Голобах (селище сусіднє).

У багатьох хатах тут тримають невеличкі образки Мельницької Божої Матері – цілющої ікони, яку вивезли з Мельниці місцеві поляки під час Другої світової.

Мельниця – колишнє містечко. І це перше, що тут почуєш....

Розповідаючи на «Першому» про найцікавіші волинські села і людей у них, ми реалізуємо медіапроект «Занесло в село», на який зібрали гроші завдяки внескам читачів на Спільнокошт та підтримці Європейського союзу і Міжнародного фонду «Відродження». Увесь репортаж читайте тут.

Текст: Олена Лівіцька

Фото: Людмила Герасимюк