«Ой за шо люблю фольклор, шо не треба причоски…»
- Ало-о, чого ти не йдеш? Вже гості є. Шо хоч, те взувай. Я в тапках. Ми ж не на сцену…
Насправді серед будня-полудня вони вбиралися, як на сцену.
Вдягали свої нові ткані спідниці. Вдягали свої старі, ще мамині-бабині вишиті сорочки. Вдягали хустки і пацюрки. Вдягали…
Словом, ми здалися і просто фіксували.
* * *
Поміж тим вони смажили бички зі свого озера і варили картоплю. На літо склали кросна у хліви. Але кожна хата у волинському Острів’ї - у тканих виробах. Такої кількості різнобарв'я на один квадратний метр, як тут, мало де застанеш.
Торік ці жінки ходили на чорниці з Дмитром Комаровим, але через війну так і не дочекалися сюжету про себе на 1+1. Вірять, ждуть, жартують. Досі переповідають, як його своїми сороміцькими анекдотами про боцюна шокували. У цьому селі Комарова тепло звуть Дімою, так наче ото Діма живе в сусідній хаті і ловить вугрів у сусідньому рові.
*Кросна - ткацький верстат.
*Вугрі - риба, яка є фішкою Шацьких озер.
* * *
Десь позаду лишається туристичний і спорожнілий через війну в Україні Шацьк і всі його курортні місця навколо. Машина крізь пісок, сосни і повз картату фігуру пробирається в Острів'я.
Шацька тергромада. Хати. Жива автентика по два боки дороги - перше, що тут кидається у вічі.
Друге - дивні хрести у квітниках під хатами.
Третє - запах: село пахне озером, на клунях - рибальські знаряддя і так, це тут ловили вугрів навіть у канавах…
- …І саме інтересне: сюди не йде жоден вугор, сюди йдуть тілько вугрихи. Все, шо тут є, - вугрихи, - згодом на березі озера, тихо, наче то щось інтимне і особливе, зізнаватиметься нам одна з них. - І якщо чесно, то я на тих вугрях виросла…
( повністю репортаж із Острів'я на Волині шукайте тут, а наші мандри тривають)
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Людмила ГЕРАСИМЮК