Ваші скрині нас надихають. Історія про кілька волинських кухрів

За кожним хатнім раритетом є історія, яка розкаже про село, про людину і про їхні перипетії. Часто ця історія - показова. Ми традиційно запитуємо у людей, а якими були історії їхніх речей, раритетів, які вони бережуть у своїх хатах. І чуємо навзаєм щось важливе. 

Дуже часто то історії про скрині. На Волині скриню, в якій берегли полотно, одяг, рушники та інші повсякденні цінності, звуть кухром (варіант - куфер, кухер). 

Нині трапляється у кухрі бережуть зерно, осипку, борошно чи який дрібний хазяйський реманент. Іноді їх зберігають як згадку про батьків, яких нема, чи про хату, з якої родина давно вибралася. 

Наразі команда сайту "Перший" спільно з проектом "Занесло в село" збирає гроші на серію репортажів із найцікавіших волинських сіл. 70% зібраної суми уже є. 

 *  * *
З недавнього. 

Репортаж про Лідію Приходько із села Садів Луцького району відкрив нам неймовірну історію її скрині.

Бабі Ліді - 88. Коли їй було 11, вона бачила, як поляки палили її хату. Палили, бо українська, бо - в українському селі Радостів на Грубешівщині. Вони сиділи з мамою, бабою, братом на лютневому полі вночі, ховалися за купками гною і бачили, як горить їхня хата. Перш, ніж утекти в пола, мама закопала усе їхнє добро у скину в дворі. Потім скриню викопала. З нею родина поїхала на станцію під Буг чекати своєї депортації. То був 1945-й. Примусове виселення українців з етнічних українських земель на території Польщі. 

Зі скринею 11-літня Ліда вийшла на станції біля селища Нью-Йорк Сталінської області. У тій скрині мама тримала сухарі, вони й рятували родину в перші дні голодного життя на Донеччині (більше спогадів шукайте тут). 

Коли вони їхали на Волинь, у 1947-му, мама спакувала у скриню нехитрі речі і відправила її на станцію в Рожище. Самі їхали окремо. 

Тепер та скриня стоїть у коморі баби Ліди. Тримає спогади про депортацію. 

*  *  *
От у хаті Олени Шмат із села Сваловичі на Любешівщині досі стоять дві її скрині.

Десь то були б кухра, куфери чи ще як. А тут таки їх звуть скринями і не інакше.

На першу ми натрапили, знімаючи бабині хороми в рушниках. А другу помітили в сінях, вже майже при порозі (читайте репортаж про Сваловичі, ріку та бабу Олену)

За обома, згадує старожилка цього поліського закутка, їздили аж до Пінська (Білорусь). Обидві вручну розмальовані нехитрими квітами.  І давно вже з тих квітів лучиться фарба. А скрині стоять і бережуть бабині таємниці ще з повоєнного дівоцтва... 

*  *  *
Іван Душак із Баєва - екскурсовод і керівник у єдиному на Волині музеї меду. Серед багатьох цікавезних експонатів цього музею є скриня (читайте про Баїв тут)

Стоїть під вікном, напнута вишитою скатертиною. 

Якась Іван спитав: а чи ніхто не знає, що то за скриня? 

Це не кухро, як думав багато хто. Це не скриня, щоб зберігати сало (а були і такі думки). 

З таким дерев‘яним ящиком житель села Баїв Луцького району Волинської області Мельничук Володимир Іванович у 1912 (!) році... ішов до армії)

Без візерунків, з металевим замком, не дуже велика. Зовні справді схожа на кухро, але менша. І досить важка.

Це три історії про скрині з Волині. За кожною - шматочок історії того чи іншого села.І люди, які її бережуть.