Фартушки для... хрестів. Історія про те, з чого почалося #занесловсело

Історія про історію, з якої фактично почалося #занесловсело як автономний проєкт у соцмережах. 

Загалом у цієї назви - геть звичне "журналістське" походження. Вона народилася як назва рубрики на волинському сайті Волинь24. Експериментаторської для 2016-го. Тоді народ ще не дуже любив лонгріди, тим паче було невідомим, чи "зайде" читачам лонгрід про село - живий репортаж з коліс. Для репортажів і створили авторську рубрику "Занесло в село". І вони - "зайшли") 

Згодом проєкт перекочував у соцмережі, бо рубрика на сайті припинила існування. Однак так авторські мандри, знахідки та історії з волинських сіл ще більше пішли в маси. 

Втім, була саме та історія, яку найперше захотілося показати у мережах. З неї проєкт і фактично почав свою історію у ФБ. 

Про що вона? 

***

Якби якось журналістка Олена Лівіцька та фотографка Ірина Кабанова з Луцька не втрапили у поліське село Люб'язь. У пошуках історій занесло на цвинтар. Там і побачили дивні фартушки на старих хрестах. Не рушники, а власне - фартушки. Щось схоже на полотно на церковному престолі чи оперезану фартухом сільську фігуру (придорожній хрест). 

Дивні? І вони стали розпитувати більше. Шукати більше. Дивитися пильніше в інших селах Волині. 

Подібна традиція живе у кількох селах Любешівщини. Крім Люб'язя, згодом вдалося побачити подібні фартухи на хрестах у найбільш автентичному селі Волині - легендарних Сваловичах, де на цвинтарі "більше людей", ніж в хатах, бо в хатах тільки 18 душ. 

Відгомін давнього звичаю – в’язати на хрестах не просто рушники чи стрічки, а саме – фартушки. Десь фабричні. Десь пошиті власноруч. На деяких – вишиті чорними нитками великі хрести. На окремих – нашиті стрічками...

Насправді наші предки вірили у те, що тканина (полотно) має неабияку ритуальну силу. Полотно - як дорога між тим і цим світом. З іншого боку – як данина.

Іноді таке полотно називають оброчним. Він слова «оброк». Те, що несуть як дар. Наприклад, фартухи на фігури коли в’язали на знак вдячності за одужання хворої дитини. А самі придорожні хрести називали оброчними. Вони виконували ритуальну роль, берегли від лихого.

Отака-от народна магія живе на кількох старих цвинтарях. 

***

Як пояснюють її місцеві люди? 

Олені Шмат понад 80-т. Вона – майже знаменитість у забутих Богом Сваловичах, бо живе при дорозі й часто спілкується з приїжджими. Усміхається, коли чує, що нас здивували фартухи на частині хрестів. Каже, так здавна тут роблять.

В’яжуть їх не тільки на жіночих могилах, а й на чоловічих.

«Ну в’яжут. Колись то й гет усім. А зари вже ни знаю. Давно там, дитино, ни була», - зізнається.

Про якусь особливу місію цього ритуалу баба Олена не відає. Згадує, що колись хіба чула версію «щоб на тому світі було у що яблук набрати» (це про фартух).

Яблук. На тому світі...

***

Світлини з оперезаними хрестами авторка проєкту оприлюднила на сторінці "Занесло в село". І понеслося) 

У селах Волині ще багато цікавого. У них багато людей, які бережуть сокровенне. Так само багато тих, хто змінює життя громад на краще.

Все, що ми хочемо зробити у рамках проєкту на Спільнокошті, - це розповісти про них красиво. Фондуйте!

Щиро вдячні тим, хто цінує нашу ідею і вже долучився до проєкту! 

Ваш Перший